Незважаючи на значні суми штрафів, що загрожують порушникам прав споживачів, при перевірках у 9 суб’єктів торгівлі з 10 відзначаються порушення в цій сфері. У статті, підготовленій за сприяння Управління у справах захисту прав споживачів Держспоживстандарту в Харківській області, розглянуто права перевіряючих органів, порядок проведення перевірок і застосування фінансових санкцій.

 Нормативно-історична довідка

Закон України «Про захист прав споживачів» від 12.05.91 р. № 1023-XII, зі змінами та доповненнями (далі – Закон про захист прав споживачів), прийнято 12 років тому, ще до проголошення незалежності нашою країною. За цей час до цього Закону прийнято низку підзаконних актів. Частину їх уже скасовано, частина все ще діє. До самого Закону про захист прав споживачів за час його дії було внесено лише 8 змін і доповнень, Законом України від 15.12.93 р. № 3682-XII його викладено в новій редакції. Порівняно із законодавством про оподаткування, законодавство про захист прав споживачів є досить стабільним. Наприклад, до Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.94 р. № 334/94-ВР на момент написання статті внесено 79 змін і доповнень.

У п. 2 ст. 4 Закону про захист прав споживачів зазначено, що державний захист прав споживачів здійснюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади і його територіальними органами. Для того щоб зорієнтувати читачів в історії питання, наведемо перелік державних органів, до функцій яких входив захист прав споживачів, у хронологічному порядку:

1. Постановою КМ України від 19.11.91 р. № 329 при Кабінеті Міністрів України створено Державну інспекцію України із захисту прав споживачів, основною функцією якої було здійснення державного контролю за виконанням Закону про захист прав споживачів.

2. Постановою КМ України від 01.06.92 р. № 297, зі змінами та доповненнями, Державну інспекцію України із захисту прав споживачів перетворено на Державний комітет України з питань захисту прав споживачів (Держспоживзахист).

3. Указом Президента України від 15.12.99 р. № 1573/99, зі змінами та доповненнями, Державний комітет України з питань захисту прав споживачів було ліквідовано. На його базі та на базі Комітету України з питань стандартизації, метрології та сертифікації створено Державний комітет стандартизації, метрології та сертифікації України (Держстандарт України). На Держстандарт, як центральний орган виконавчої влади, покладено функції як контролю над дотриманням стандартів, так і забезпечення захисту прав споживачів. Положення про Державний комітет стандартизації, метрології та сертифікації України введено Указом Президента України від 26.07.2000 р. № 926/2000 (зі змінами та доповненнями).

4. Указом Президента України від 01.10.2002 р. № 887/2002 Державний комітет стандартизації, метрології та сертифікації України було перетворено на Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики (скорочене найменування – Держспоживстандарт). Указом Президента України від 18.03.2003 р. № 225/2003 затверджено Положення про Держкомітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики. Держспоживстандарт своїм наказом від 09.10.2003 р. № 169 затвердив Положення про обласні, Головні Київське та Севастопольське міські управління у справах захисту прав споживачів (далі – Положення № 169), які згідно з абзацом другим п. 1 цього Положення і забезпечують реалізацію державної політики у сфері захисту прав споживачів на території відповідного регіону.

Права перевіряючих органів

Права органів Держспоживстандарту

Права територіальних управлінь Держспоживстандарту викладено у ст. 6 Положення № 169. При проведенні планових та позапланових перевірок органи Держспоживстандарту діють на підставі норм:

1) Закону про захист прав споживачів;

2) Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» від 19.12.95 р. № 481/95-ВР, зі змінами та доповненнями (далі – Закон № 481/95-ВР);

3) Закону України «Про рекламу» від 03.07.96 р. № 270/96-ВР, зі змінами та доповненнями (далі – Закон про рекламу);

4) Закону України «Про якість і безпеку харчових продуктів та продовольчої сировини» від 23.12.97 р. № 771/97-ВР, зі змінами та доповненнями (далі – Закон № 771/97-ВР);

5) Закону України «Про звернення громадян» від 02.10.96 р. № 393/96-ВР, зі змінами та доповненнями.

Права спеціально уповноважених органів виконавчої влади (нині – Держспоживстандарт і його територіальні управління) встановлено у статті 5 Закону про захист прав споживачів. Викладемо положення цієї статті та нагадаємо, що при здійсненні перевірки представники Держспоживстандарту мають право:

1. Видавати обов’язкові для виконання приписи про припинення порушень прав споживачів.

2. Перевіряти якість товарів (робіт, послуг), дотримання обов’язкових вимог щодо безпеки товарів (робіт, послуг), а також дотримання правил торгівлі та надання послуг. Входити безперешкодно і обстежувати будь-які виробничі, складські, торговельні та інші приміщення цих суб’єктів.

3. Відбирати зразки товарів, сировини, матеріалів, напівфабрикатів, комплектуючих виробів для перевірки їх якості на місці або проведення незалежної експертизи, з оплатою вартості зразків і проведених досліджень (експертиз) за рахунок суб’єктів господарської діяльності, що перевіряються. Порядок відбору у суб’єктів господарської діяльності сфери торгівлі, громадського харчування і послуг зразків товарів, сировини, матеріалів, напівфабрикатів, комплектуючих виробів для перевірки їх якості затверджено постановою КМУ від 02.04.94 р. № 215, зі змінами та доповненнями (далі – Порядок відбору зразків № 215). Проводити контрольні перевірки правильності розрахунків зі споживачами за надані послуги та реалізовані товари. Порядок проведення контрольної перевірки правильності розрахунків зі споживачами за надані послуги та реалізовані товари затверджено постановою КМУ від 02.04.94 р. № 215, зі змінами та доповненнями.

4. Одержувати безкоштовно копії необхідних нормативних документів та інші відомості, що характеризують якість товарів (робіт, послуг).

5. Припиняти відвантаження та реалізацію товарів, що не відповідають вимогам нормативних документів, до усунення господарюючими суб’єктами виявлених недоліків.

6. Забороняти реалізацію товарів (виконання робіт, надання послуг):

– на які немає документів, що засвідчують їх відповідність до вимог нормативних документів;

– якщо ці товари (роботи, послуги) внесені до переліку продукції, що підлягає обов’язковій сертифікації, але не мають сертифіката відповідності (свідоцтва про визнання іноземного сертифіката);

– завезених на територію України без документів, що підтверджують їх належну якість;

– на яких термін придатності не зазначено або зазначено з порушенням вимог нормативних документів, а також товарів, термін придатності яких минув.

7. Приймати рішення:

– про припинення продажу та виробництва товарів, виконання робіт і надання послуг, що не відповідають вимогам нормативно-правових актів і нормативних документів, – до усунення виявлених недоліків. Положення про порядок припинення (заборони) господарюючим суб’єктам відвантаження, реалізації (продажу) та виробництва товарів, виконання робіт і надання послуг, що не відповідають вимогам нормативних документів, затверджено постановою ВР України від 25.01.95 р. № 26/95-ВР;

– про тимчасове призупинення діяльності підприємств торгівлі (секцій, відділів), громадського харчування, сфери послуг, складів підприємств оптової та роздрібної торгівлі та організацій незалежно від форм власності, які систематично реалізують неякісні товари, порушують правила торгівлі та надання послуг, умови зберігання і транспортування товарів, – до усунення виявлених недоліків. Положення про порядок тимчасового припинення діяльності підприємств сфери торгівлі, громадського харчування і послуг, які систематично реалізують неякісні товари, порушують правила торгівлі та надання послуг, умови зберігання і транспортування товарів, затверджено постановою ВР України від 25.01.95 р. № 26/95-ВР.

8. Опломбовувати виробничі, складські, торговельні та інші приміщення, а також несправні або не повірені засоби вимірювальної техніки, за допомогою яких здійснюється обслуговування споживачів, – у порядку, встановленому Інструкцією про порядок опломбування виробничих, складських, торговельних та інших приміщень, а також неправильних, несправних і таких, що не мають відповідного клейма, або з порушеними термінами повірки вимірювальних приладів, затвердженою наказом Держспоживзахисту від 13.02.96 р. № 5.

9. Вилучати неякісні товари, документи, інші предмети, що свідчать про порушення прав споживачів. Положення про порядок вилучення неякісних товарів, документів та інших предметів, що свідчать про порушення прав споживачів, затверджено постановою ВР України від 25.01.95 р. № 26/95-ВР.

10. Подавати до суду позови щодо захисту прав споживачів. Статтю витрат на сплату держмита при поданні позовів до господарських судів у бюджеті Держспоживстандарту не передбачено. Згідно з п. 46 частини 1 ст. 4 Декрету КМ України «Про державне мито» від 21.01.93 р. № 7-93, зі змінами та доповненнями, Держспоживстандарт і його територіальні органи звільняються від сплати держмита за позовами, з якими вони звертаються до суду у справах, пов’язаних із порушенням законодавства про рекламу. У решті випадків подання позовів до господарського суду Держспоживстандарт змушений надсилати подання про порушення законодавства до прокуратури, яку згідно з п. 30 статті 4 цього Декрету звільнено від сплати держмита при зверненні до суду чи господарського суду на користь громадян і держави. При поданні позову до суду загальної юрисдикції Держспоживстандарт звільнено від сплати держмита згідно зі ст. 24 Закону про захист прав споживачів.

11. Передавати матеріали перевірок на дії осіб, що містять ознаки злочину, органам дізнання або попереднього слідства.

12. Накладати на винних осіб адміністративні стягнення згідно зі ст. 244-4 і 255 Кодексу про адміністративні правопорушення від 07.12.84 р. № 8073-X, зі змінами та доповненнями (далі – КУпАП).

Згідно з п. 1 ст. 10 Закону про захист прав споживачів службова особа Держспоживстандарту при виконанні своїх службових обов’язків перебуває під захистом закону. Держава гарантує захист життя, здоров’я, честі, гідності та майна службової особи і членів її сім’ї від злочинних посягань та інших протиправних дій.

У статті 16 Закону № 481/95-ВР зазначено, що контроль дотримання норм цього Закону здійснюють органи, які видають ліцензії, а також інші органи в межах компетенції, встановленої законами України. Згідно з п. 2 ст. 5 Закону про захист прав споживачів органи Держспоживстандарту мають право перевіряти дотримання правил торгівлі. Як зазначено у ст. 22 цього Закону, правила торговельного, побутового та інших видів обслуговування населення затверджуються Кабінетом Міністрів України. Роздрібна торгівля алкоголем і тютюновими виробами має свою специфіку, відображену у Правилах роздрібної торгівлі алкогольними напоями, затверджених постановою КМ України від 30.07.96 р. № 854, зі змінами та доповненнями, і в Правилах роздрібної торгівлі тютюновими виробами,* затверджених постановою КМ України від 03.08.96 р. № 503, зі змінами та доповненнями. Дотримання цих правил і контролюють органи Держспоживстандарту. 

Держспоживстандарт у сфері своїх повноважень здійснює і контроль дотримання законодавства про рекламу. Це встановлено п. 1 ст. 26 Закону про рекламу.

Згідно зі ст. 18 Закону № 771/97-ВР державний контроль і нагляд за якістю та безпекою харчових продуктів і продовольчої сировини під час їх виробництва, зберігання, транспортування, реалізації, використання, утилізації або знищення здійснюють спеціально уповноважені центральні органи виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів, стандартизації, метрології та сертифікації в межах їх компетенції.

Права органів місцевого самоврядування

У статті 6 Закону про захист прав споживачів зазначено, що інші органи виконавчої влади здійснюють державний захист прав споживачів у межах своєї компетенції, визначеної чинним законодавством. До таких органів належать Відділи з питань захисту прав споживачів, створені при місцевих виконавчих комітетах, які згідно зі ст. 10-1 Закону про захист прав споживачів мають право:

– розглядати звернення споживачів, консультувати їх з питань захисту прав споживачів;

– аналізувати договори, що укладаються продавцями (виконавцями, виробниками) зі споживачами, з метою виявлення умов, що обмежують права споживачів;

– при виявленні товарів (робіт, послуг) неналежної якості, фальсифікованих, небезпечних для життя, здоров’я, майна споживачів або/і навколишнього природного середовища терміново повідомляти про це відповідні територіальні органи у справах захисту прав споживачів, інші органи, що здійснюють контроль і нагляд за якістю та безпекою товарів (робіт, послуг);

– у випадках виявлення продажу товарів (виконання робіт, надання послуг), що не супроводжуються доступною, достовірною, необхідною інформацією та відповідними супровідними документами, або із простроченими термінами придатності призупиняти продаж товарів (виконання робіт, надання послуг) до пред’явлення інформації, супровідних документів або припиняти продаж товарів (виконання робіт, надання послуг);

– готувати подання до органу, що видав дозвіл на здійснення відповідного виду діяльності, для вирішення питання про призупинення дії цього рішення або про дострокове його анулювання в разі систематичного порушення прав споживачів;

– подавати до суду позови про захист прав споживачів.

Відділи та уповноважені особи з питань захисту прав споживачів місцевих органів виконавчої влади мають право проводити перевірки дотримання норм Закону про захист прав споживачів. При виявленні серйозних порушень вони можуть призупиняти або припиняти продаж товарів (виконання робіт, надання послуг). Протоколи про адміністративні правопорушення, складені за результатами їх перевірок, розглядаються на адмінкомісіях виконавчих комітетів, і адміністративні штрафи спрямовуються до місцевих бюджетів.

Права громадських організацій споживачів

Планові та позапланові перевірки

Порядок проведення планових перевірок фінансово-господарської діяльності підприємств установлено Указом Президента України «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності» від 23.07.98 р. № 817/98, зі змінами та доповненнями (далі – Указ № 817/98). Його дія поширюється на контролюючі органи, перелічені у статті 5 цього Указу:

– органи державної податкової служби;

– митні органи;

– органи державного казначейства;

– органи державної контрольно-ревізійної служби.

Держспоживстандарт у цьому виключному переліку не згадано, оскільки дотримання правил торгівлі та інших нормативів, що забезпечують захист прав споживача, – це господарська, але не фінансово-господарська діяльність. Періодичність проведення перевірок щодо захисту прав споживачів установлено в п. 1 наказу Держспоживстандарту «Про підвищення ефективності роботи державних органів у справах захисту прав споживачів при здійсненні перевірок суб’єктів господарської діяльності» від 14.03.2003 р. № 42: планові перевірки проводяться на підставі затвердженого начальником управління щоквартального плану перевірок. Позапланові перевірки згідно з п. 1 цього наказу проводяться виключно на підставі отриманих від споживачів скарг, як установлено ст. 10 Указу № 817/98.

План проведення перевірок будується за тематичним принципом. Він складається на підставі оперативної інформації та пропозицій від органів Держспоживстандарту, державних податкових адміністрацій, МВС, СБУ та інших контролюючих органів. При розробленні плану не ставиться мета охопити перевірками всіх суб’єктів господарювання із запланованою періодичністю. План складається щодо тих видів діяльності, в яких зафіксовано (або очікується) найбільшу кількість порушень. Неважко здогадатися, що у зв’язку із новорічними святами у плані на IV квартал передбачено перевірки СПД, які торгують піротехнічними виробами (петардами, бенгальськими вогнями тощо), ялинками та ялинковими прикрасами.

Зауважимо, що позапланові перевірки проводяться не тільки за скаргами громадян, а також на підставі подань органів ДПАУ, МВС, прокуратури, СБУ, митниці тощо. Держспоживстандарт, як орган виконавчої влади, не може ігнорувати вимоги інших державних і правоохоронних органів.

Процедура перевірки

При проведенні перевірки службові особи Держспоживстандарту реалізують права, надані їм ст. 5 Закону про захист прав споживачів. Господарська діяльність суб’єктів, які перевіряються, різноманітна, тому «універсального» порядку проведення перевірки, прийнятного на всі випадки життя, не існує. Дії службових осіб органів Держспоживстандарту при проведенні перевірок регламентуються кількома нормативними актами. Розглянемо найважливіші з них.

Контрольна закупка

Оскільки головна складова частина перевірки – контрольна закупка товару і перевірка правильності розрахунків за нього, основний документ, що регламентує проведення перевірки, – Порядок проведення контрольної перевірки правильності розрахунків зі споживачами за надані послуги та реалізовані товари, затверджений постановою КМ України від 02.04.94 р. № 215, зі змінами та доповненнями (далі – Порядок № 215). Його опубліковано на с. 38 цього номера.

Перевірку може здійснювати і один працівник територіального управління Держспоживстандарту, але це на практиці не зустрічається. На перевірку направляються два працівники чи один працівник Держспоживстандарту в супроводі або представника громадської організації споживачів, або працівника правоохоронних органів (МВС, прокуратури, СБУ тощо).

У п. 4 Порядку № 215 зазначено, що вона проводиться, як правило, шляхом негласної контрольної закупки товару. Згідно з п. 5 Порядку № 215 оголошення про контрольну перевірку проводиться відразу після передачі продавцем товару і грошового розрахунку. Посадова особа пред’являє службове посвідчення і розпорядження на проведення перевірки.

Розпорядження на проведення перевірки – внутрішній документ Держспоживстандарту. Воно оформляється на друкованому бланку і має бути підписане керівником територіального Управління у справах захисту прав споживачів Держспоживстандарту (або його заступником) і скріплено печаткою. У розпорядженні має бути зазначено його реєстраційний номер, дату видачі, посади і прізвища направлених на перевірку працівників. Як правило, в Розпорядженні зазначають найменування СПД, що перевіряється, але це робиться не завжди. Наприклад, якщо працівників направлено на перевірку СПД, які торгують на ринку, то зазначити в розпорядженні дані кожного суб’єкта господарювання просто неможливо.

Розпорядження на проведення перевірки не має граничного терміну дії. Отримавши на руки Розпорядження, працівник має здійснити перевірку в максимально короткий термін. Якщо об’єкт перевірки не веде господарської діяльності за вказаною в його реєстраційних даних адресою, розпорядження повертається до Управління з питань захисту прав споживачів та анулюється за актом.

Повідомивши про початок перевірки, працівник зобов’язаний на вимогу суб’єкта господарювання зробити запис про неї в журналі реєстрації перевірок. Про реєстрацію в журналі або про відсутність такого журналу в суб’єкта, який перевіряється, робиться запис в акті перевірки.

Мета перевірки правильності розрахунків зі споживачами за реалізовані товари – встановити, що покупець за сплачені ним гроші отримав саме ту кількість товару, яку він оплатив, належної якості та за встановленою ціною. Тому після купівлі обов’язково проводиться контрольне зважування, контрольне обмірювання або перерахування товару. Товар перед контрольним зважуванням обробляється так, як це передбачено відповідними правилами торгівлі. Наприклад, вагові продовольчі товари звільняються від паперу, упаковки, обрізуються завітрені краї. Якщо продавець при продажу товару цього не зробив, різниця у вазі буде «не на його користь». Контрольне переважування (переміряння) товарів провадиться, як правило, з використанням тих засобів вимірювання, що використовувалися продавцем, з подальшою перевіркою на контрольних вимірювальних приладах, технічний стан яких відповідає вимогам відповідних нормативних документів.

Якість товарів під час перевірки досліджується органолептичним методом, тобто з використанням органів чуття перевіряючого. Досліджуються зовнішній вигляд, колір, запах, наявність осаду і сторонніх включень. Товари з явними ознаками відхилень від норми, наприклад вино з осадом або роздуті консервні банки, бракуються на місці.

У п. 1 ст. 18 Закону про захист прав споживачів зазначено, що споживач має право на отримання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про товари (роботи, послуги), яка забезпечує можливість їх усвідомленого та компетентного вибору. А у п. 2 цієї статті – що інформація, передбачена п. 1, доводиться до відома споживачів виробником (виконавцем, продавцем) у супровідній документації, що додається до товарів (результатів робіт, послуг), на етикетці, а також маркуванням або в інший спосіб, прийнятий для окремих видів товарів (робіт, послуг) або в окремих сферах обслуговування. Постановою КМ України «Про вдосконалення контролю якості та безпеки харчових продуктів» від 09.11.96 р. № 1371 (зі змінами та доповненнями) визначено склад інформації, яка повинна бути на етикетках (упаковці) харчових продуктів:

– загальна назва харчового продукту;

– маса (об’єм);

– склад, включаючи перелік використаних у процесі виготовлення інших продуктів харчування, харчових добавок, барвників тощо;

– калорійність;

– дата виготовлення;

– термін придатності до споживання та умови зберігання;

– найменування та адреса виробника.

Згідно зі ст. 36 Закону «Про мови в Українській РСР» від 28.10.89 р. № 8312-XI (зі змінами та доповненнями) маркування товарів, етикетки на товарах, інструкції щодо використання товарів, виготовлених в Україні, наводяться українською мовою.

Виконання вимог щодо маркування товарів перевіряється під час перевірки. Зауважимо, що порушення при маркуванні товарів виявляються дуже часто.

Під час перевірки контролюють правильність зазначення цін на товари (послуги). Ціни порівнюють із цінами, наведеними в документації суб’єкта господарювання (прейскурантах, калькуляціях, накладних на внутрішнє переміщення). Трапляється, що несумлінні працівники самовільно завищують ціни.

Після завершення перевірки придбаний під час контрольної закупки товар, якщо він придатний до подальшої реалізації, повертається суб’єкту господарювання. У будь-якому випадку повертаються використані при контрольній закупці грошові кошти. Згідно з п. 9 Порядку № 215, якщо повернути товар неможливо (про що робиться запис в акті перевірки), відшкодування витрат відноситься на результати діяльності суб’єкта господарювання, який перевіряється.

Відбір та аналіз зразків

Із тих партій товарів, що викликають підозру, але досліджувати якість яких органолептичним методом неможливо, відбираються зразки. Розглянемо Порядок відбору у суб’єктів господарської діяльності сфери торгівлі, громадського харчування і послуг зразків товарів, сировини, матеріалів, напівфабрикатів, комплектуючих виробів для перевірки їх якості, затверджений постановою КМ України від 02.04.94 р. № 215, із змінами і доповненнями (далі – Порядок відбору зразків № 215).

Згідно з п. 3 Порядку відбору зразків № 215 відбір провадиться службовою особою Держспоживстандарту, яка має відповідне посвідчення на перевірку, у присутності особи, котра здійснює продаж товарів (робіт, послуг). Присутність керівника або власника СПД при відборі зразків не обов’язкова. Зауважимо, що пунктом 12 Порядку відбору зразків № 215 заборонено використовувати як зразки ті товари, які було пред’явлено громадянами, котрі купили їх, при поданні скарги.

Відбір зразків фіксується окремим актом. Згідно з п. 4 Порядку відбору зразків № 215 в акті фіксуються:

– кількість відібраних зразків товарів (згідно з нормативними документами на аналогічні вітчизняні товари);

– для якого виду досліджень їх відібрано;

– за якими показниками провадиться їх дослідження.

В акті відбору зразків робиться запис про заборону реалізації партії товарів, з якої відібрано зразки. Звернемо увагу на декілька моментів:

– заборона на реалізацію поширюється не на всі товари цього ж найменування або сорту, а на конкретну партію товару, якщо її легко можна ідентифікувати, наприклад, за заводським номером партії або за датою її виготовлення на упаковці товару;

– заборона на реалізацію поширюється на всі товари «підозрілої» партії – і на ті, що знаходяться в торговельному залі, і на ті, що зберігаються в підсобних приміщеннях та на складі;

– відповідно до абзацу третього п. 5 Порядку відбору зразків № 215 при перевірці якості швидкопсувних товарів, або товарів, термін придатності яких наближається до кінця, відбір їх зразків може й не супроводжуватися забороною реалізації решти партії.

Відібрані зразки упаковуються та опломбовуються (опечатуються) службовою особою Держспоживстандарту. За збереження та своєчасне доставлення зразків на дослідження відповідальною є службова особа, яка здійснила їх відбір. Дослідження зразків здійснюється, як правило, в акредитованій Держспоживстандартом лабораторії. Результати досліджень повідомляються СПД тією службовою особою, яка відбирала зразки. Терміни досліджень залежать від термінів придатності товару, але в будь-якому випадку мають бути менше трьох тижнів. На практиці дослідження проводяться набагато швидше. Наприклад, найскладніший етап досліджень харчових продуктів – бактеріологічний аналіз – триває 7 днів.

Рішення про придатність до реалізації партії товару приймається за результатами лабораторних досліджень. Якщо результати позитивні, заборона на реалізацію партії товару скасовується. Якщо ж результати негативні, органом Держспоживстандарту приймається рішення про вилучення з обороту неякісної партії товару згідно з п. 4 Положення про порядок вилучення неякісних товарів, документів та інших предметів, що свідчать про порушення прав споживачів, затвердженого постановою ВР України від 25.01.95 р. № 26/95-ВР. Це Положення опубліковане на с. 42 цього номера. Зауважимо, що органи Держспоживстандарту не вилучають і не знищують неякісні товари. Вони видають обов’язковий до виконання припис про вилучення товарів з обороту. Товари або знищуються самим СПД, або відправляються ним на промислове перероблення.

Згідно з п. 10 Порядку відбору зразків № 215 оплата вартості відібраних зразків, їх упаковки, транспортування і проведеного дослідження здійснюється за рахунок суб’єкта господарювання, який перевіряється. Рахунок випробувальної лабораторії має бути оплачено у триденний термін. Відібрані зразки товарів, які після дослідження не втратили якості та придатні для подальшої реалізації, повертаються СПД за накладною.

Оформлення результатів перевірки

Результати перевірок суб’єктів господарської діяльності службовими особами територіальних органів Держспоживстандарту оформляються відповідними актами. Наказом Держстандарту «Про затвердження форм актів перевірок дотримання законодавства про захист прав споживачів, про рекламу, відповідних постанови та рішень» від 27.11.2000 р. № 679 затверджено 9 форм актів, постанов і рішень. Із них основний акт – це акт перевірки виконання законодавства про захист прав споживачів (форма № 1). До нього під час перевірки складаються та підписуються проміжні акти:

– акт відбору зразків товарів (форма № 2);

– акт контрольної перевірки правильності розрахунків за реалізовані товари, надані послуги (форма № 3);

– акт перевірки дотримання законодавства про рекламу (форма № 5).

Бланки актів виконано друкарським способом. Кожен бланк має серію (для кожної області України – свою) і номер.

(Далі буде)

«Податки та бухгалтерський облік», 27 листопада 2003 р., № 95 (653), с. 17 (www.factor.ua)

Перевірки у сфері захисту прав споживачів
(продовження; початок у № 95’2003)

Відповідальність і порядок накладення стягнень

За порушення законодавства у сфері захисту прав споживачів передбачено водночас і адміністративну відповідальність, і штрафні санкції. Суб’єктами адміністративної відповідальності є працівники та посадові особи підприємства, і адмінштрафи стягуються з їх особистих доходів з виховною метою. Штрафні санкції згідно із Законом про захист прав споживачів, Законом № 481/95-ВР і Законом про рекламу стягуються із коштів підприємства-порушника.

Адміністративна відповідальність

Згідно зі ст. 244-4 глави 17 КУпАП до підвідомчості справ про адміністративні правопорушення органів виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів (крім правопорушень щодо лікарських засобів та порушень санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил та норм) належать порушення, перелічені в таблиці. Прокоментуємо практику застосування адмінштрафів органами Держспоживстандарту.

Адміністративні штрафи згідно з частиною 1 статті 155 КУпАП (див. п. 1 табл.) – найбільш застосовувані. Штрафи за частиною 2 ст. 155 КУпАП на сьогодні застосовуються дуже рідко. Це положення залишилося з тих часів, коли товари ще були дефіцитом. Також майже не застосовуються й адмінштрафи за повторні порушення згідно з частиною 3 ст. 155 та іншими аналогічними статтями КУпАП. Повторні перевірки протягом року проводяться у виняткових випадках, переважно за скаргами громадян.

Адміністративна відповідальність згідно зі ст. 155-2 КУпАП (обман покупця шляхом обважування, обмірювання, обрахування тощо) застосовується, тільки якщо сума шкоди не перевищує 51 грн. За умисне обважування, обмірювання, обрахування покупця на суму 51 грн. і більше передбачено кримінальну відповідальність згідно зі ст. 225 Кримінального кодексу України від 05.04.2001 р. № 2341-III (зі змінами та доповненнями).

Управління у справах захисту прав споживачів Держспоживстандарту перевіряють правила торгівлі. За порушення правил торгівлі алкогольними напоями і тютюновими виробами вони й накладають адмінштрафи відповідно до частини другої ст. 156 КУпАП (див. п. 3 табл.). Адміністративну відповідальність за порушення, передбачено частиною першою ст. 156 КУпАП (торгівля без ліцензії або без марок акцизного збору), накладають Департамент з питань адміністрування акцизного збору і контролю за виробництвом та обігом підакцизних товарів ДПА, його регіональні управління та їх територіальні підрозділи. Адмінштрафи, передбачені частиною третьою ст. 156 КУпАП (торгівля алкогольними напоями і тютюновими виробами з рук) – прерогатива органів МВС.

У статті 156-1 КУпАП зазначено відповідальність за ненадання необхідної та достовірної інформації про товари (роботи, послуги), а також про їх продавця. Ця стаття застосовується, як правило, за результатами перевірки за скаргами громадян.

Адмінштраф за ст. 156-2 накладається звичайно за результатами повторної перевірки раніше виданого припису про вилучення з обігу неякісної алкогольної та тютюнової продукції.

Адмінштраф за ст. 167 КУпАП поширюється на продукцію, виготовлену, наприклад, кулінарними цехами підприємств торгівлі, або ту продукцію, що реалізується через фірмову торговельну мережу підприємств-виготівників. У ст. 168 КУпАП передбачено відповідальність за випуск нестандартної продукції у продаж. За цією статтею несуть відповідальність посадові особи підприємств торгівлі, що не забезпечили належний вхідний контроль якості товарів. За ст. 168-1 КУпАП несуть відповідальність посадові особи підприємств побутового обслуговування та підприємств, що надають комунальні послуги.

Стаття 170 також входить до КУпАП із радянських часів, штрафи за цією статтею застосовуються вкрай рідко. Важко уявити власника підприємства, який свідомо б допустив псування партії закупленого за його гроші товару через неналежні умови зберігання.

Стаття 170-1 на сьогодні набуває особливої актуальності, тому зупинимося на ній докладніше. Обов’язковій сертифікації підлягають ті товари, які зазначено в Переліку продукції, що підлягає обов’язковій сертифікації в Україні, затвердженого наказом Державного комітету України зі стандартизації, метрології та сертифікації від 30.08.2002 р. № 498. У пункті 39 Порядку заняття торговельною діяльністю і правил торговельного обслуговування населення, затверджених постановою КМ України від 08.02.95 р. № 108 (зі змінами та доповненнями), зазначено, що товари в СПД має бути укомплектовано сертифікатами відповідності або копіями сертифікатів, завіреними постачальником цього товару. Імпортні лікеро-горілчані вироби повинні супроводжуватися копіями сертифікатів, виконаними на захищених бланках і виданими Держспоживстандартом. У багатьох підприємств торгівлі водночас знаходиться кілька тисяч копій сертифікатів, це створює великі труднощі при перевірці. З 1 лютого 2004 року всі нововидані копії сертифікатів має бути виконано на захищених бланках. Порядок реалізації товарів, отриманих до 1 лютого 2004 року, залишається без змін*.

Адмінштраф за ст. 172 КУпАП накладається за порушення Правил користування засобами вимірювальної техніки у сфері торгівлі, громадського харчування та надання послуг (ПМУ 21 – 2001), затверджених наказом Держстандарту від 24.12.2001 р. № 633. Нагадаємо, що засоби вимірювальної техніки в торгівлі мають повірятися один раз на рік.

Суб’єктами адміністративної відповідальності за статтями 155, 155-2, 156 (ч. 2), 156-1 є працівники торгівлі. Адміністративна відповідальність за статтями 156-2, 167, 168, 168-1, 170, 170-1, 172, 188-2 КУпАП накладається на посадових осіб підприємств.

Згідно зі ст. 255 КУпАП органи у справах захисту прав споживачів мають право складати протоколи про адміністративні правопорушення при виявленні правопорушень, зазначених у таких статтях КУпАП:

– стаття 42-2 «Заготівля, переробка або збут радіоактивно забруднених продуктів харчування чи іншої продукції»;

– стаття 156 «Порушення правил торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами» (в частині торгівлі без ліцензії або без марок акцизного збору);

– стаття 164-6 «Демонстрація і розповсюдження фільмів без державного посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів»;

– стаття 164-7 «Порушення умов розповсюдження і демонстрування фільмів, передбачених державним посвідченням на право розповсюдження і демонстрування фільмів».

Складені щодо цих порушень протоколи передаються для винесення рішення іншим компетентним органам.

Адміністративне правопорушення оформляється протоколом, в якому фіксується факт порушення. Вимоги до змісту протоколу викладено у ст. 256, права порушника – у ст. 268 КУпАП. За статтями, наведеними в таблиці, присутність порушника при розгляді його справи не обов’язкова. Справу може бути розглянуто за його відсутності, якщо є дані про своєчасне повідомлення правопорушника про час та місце розгляду справи і від порушника не отримано клопотання про відстрочення її розгляду. Права порушника при розгляді справи може захищати юрист.

Строк накладення адміністративного стягнення згідно зі ст. 38 КУпАП – не більше двох місяців від дня вчинення правопорушення або з дня його виявлення. Дата здійснення (або виявлення) правопорушення фіксується у протоколі.

(Далі буде)

«Податки та бухгалтерський облік», 18 грудня 2003 р., № 101 (659), с. 36

Матеріал підготовлено редакцією інформаційно-аналітичної газети «Податки та бухгалтерський облік»
Тел. (0572) 143-728, 143-729; http://www.factor.ua

Перевірки у сфері захисту прав споживачів
(закінчення; початок № 95’2003, № 101’2003) 

Штрафи згідно із Законом про захист прав споживачів

За результатами перевірок органи Держспоживстандарту мають право накладати на господарюючих суб’єктів штрафні санкції, передбачені у ст. 23 Закону про захист прав споживачів:

1) за відмову споживачу в реалізації його прав, установлених п. 1 ст. 14 і п. 3 ст. 15 Закону про захист прав споживачів, – у десятикратному розмірі вартості товару, виконаної роботи (наданої послуги) виходячи із цін, що діяли на час придбання товару, замовлення роботи (надання послуги), але не менше двох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. У п. 1 ст. 14 зазначено, що споживач при виявленні недоліків або фальсифікації товару протягом гарантійного терміну має право:

а) на безкоштовне усунення недоліків чи компенсацію витрат на їх виправлення споживачем або третьою особою;

б) на заміну на аналогічний якісний товар;

в) на відповідне зменшення купівельної ціни товару;

г) на заміну товару на такий же товар іншої модифікації з відповідним перерахунком ціни;

д) на розірвання договору та компенсацію понесених збитків.

У пункті 3 ст. 15 зазначено, що в разі виявлення недоліків у виконаній роботі (наданій послузі) споживач має право за своїм вибором вимагати:

– безкоштовного усунення недоліків;

– відповідного зменшення ціни;

– безкоштовного виготовлення речі з такого ж матеріалу або повторного виконання роботи;

– відшкодування завданих йому збитків, пов’язаних з усуненням недоліків своїми силами або із залученням третьої особи;

2) за виготовлення або реалізацію товару, виконання роботи, надання послуги, що не відповідають вимогам нормативних документів, – у розмірі 50 відсотків вартості виготовленої чи отриманої для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але не менше десяти нмдг, а у випадку якщо законодавством суб’єкта господарської діяльності звільнено від ведення обов’язкового обліку доходів і витрат, – у розмірі десяти нмдг;

3) за реалізацію товару, виконання роботи, надання послуги, що підлягають обов’язковій сертифікації, але не має сертифіката відповідності (свідоцтва про визнання іноземного сертифіката), – у розмірі 50 відсотків вартості отриманої для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але не менше десяти нмг, а у випадку якщо законодавством суб’єкта господарської діяльності звільнено від ведення обов’язкового обліку доходів і витрат, – у розмірі десяти нмдг;

4) за виготовлення, реалізацію товару, виконання роботи, надання послуги, що не відповідають вимогам нормативних документів стосовно безпеки для життя, здоров’я та майна споживачів і навколишнього природного середовища, – у розмірі 300 відсотків вартості виготовленої чи отриманої для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але не менше двадцяти п’яти нмдг, а у випадку якщо законодавством суб’єкта господарської діяльності звільнено від ведення обов’язкового обліку доходів і витрат, – у розмірі п’ятдесяти нмдг;

5) за реалізацію товару, виконання роботи, надання послуги, заборонених для виготовлення та реалізації (виконання, надання) відповідним державним органом, – у розмірі 500 відсотків вартості отриманої для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але не менше ста нмдг, а у випадку якщо законодавством суб’єкта господарської діяльності звільнено від ведення обов’язкового обліку доходів і витрат, – у розмірі ста нмдг;

6) за реалізацію небезпечного товару (отрути, отрутохімікату, вибухо- і вогненебезпечної речовини тощо) без належного запобіжного маркування, а також без інформації про правила та умови безпечного його використання – у розмірі 100 відсотків вартості отриманої для реалізації партії товару, але не менше двадцяти нмдг, а у випадку якщо законодавством суб’єкта господарської діяльності звільнено від ведення обов’язкового обліку доходів і витрат, – у розмірі двадцяти нмдг;

7) за відсутність необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про товар, роботу, послугу – в розмірі 30 відсотків вартості отриманої для реалізації партії товару, виконаної роботи, наданої послуги, але не менше п’яти нмдг, а у випадку якщо законодавством суб’єкта господарської діяльності звільнено від ведення обов’язкового обліку доходів і витрат, – у розмірі п’яти нмдг;

8) за створення перешкод службовій особі спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів у проведенні перевірки якості товарів, виконуваних (виконаних) робіт, послуг, що надаються (наданих), а також правил торговельного та інших видів обслуговування – у розмірі від 1 до 10 відсотків вартості реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг за минулий календарний місяць, але не менше десяти нмдг, а у випадку якщо законодавством суб’єкта господарської діяльності звільнено від ведення обов’язкового обліку доходів і витрат, – у розмірі десяти нмдг;

9) за реалізацію товару, термін придатності якого минув, – у розмірі 200 відсотків вартості залишку отриманої для реалізації партії товару, але не менше п’яти нмдг;

10) за порушення умов договору між споживачем та виконавцем про виконання роботи, надання послуги – у розмірі 100 відсотків вартості роботи, послуги. Ті ж дії, вчинені стосовно групи споживачів, – у розмірі від 1 до 10 відсотків вартості виконаних робіт, наданих послуг за минулий календарний місяць, але не менше п’яти нмдг.

Штрафи обчислюються виходячи з вартості партії товару, отриманого для реалізації від постачальника (тобто від ціни придбання товару, включаючи ПДВ), а не від ціни, за якою господарюючий суб’єкт продає цей товар (див. п. 8 роз’яснення ВАС «Про деякі питання практики застосування окремих норм чинного законодавства при вирішенні спорів» від 01.07.96 р. № 01-8/241, зі змінами та доповненнями). Виняток становить штраф за відмову споживачу в реалізації його прав, передбачених п. 1 ст. 14 і п. 3 ст. 15 Закону про захист прав споживачів. Сума такого штрафу обчислюється виходячи із цін, що діяли на момент придбання товару споживачем.

Ні в Законі про захист прав споживачів, ні в Положенні № 1177 немає норм про поглинання відповідальності за менш тяжке порушення відповідальністю за більш тяжке. Штрафи накладають за кожне виявлене порушення, а при визначенні суми штрафу виходять із фактичного складу порушення. Наприклад, за реалізацію товару, що не відповідає вимогам нормативних документів, передбачено штраф 50 % вартості партії товару. Такий же розмір штрафу передбачено і за реалізацію товару, що підлягає обов’язковій сертифікації, але не має сертифіката відповідності. Припустимо, що товар підлягає обов’язковій сертифікації, але не сертифікований тому, що не відповідає обов’язковим вимогам. За реалізацію такого товару буде накладено не штраф у розмірі 100 % (тобто 50 % + 50 % із двох попередніх підстав), а у розмірі 300 % від купівельної вартості партії товару. При обов’язковій сертифікації перевіряються вимоги щодо безпеки товарів. Якщо товар не пройшов сертифікаційних випробувань, отже, він небезпечний для життя, здоров’я та майна споживачів. Одночасно буде накладено 30 % штраф за відсутність необхідної та достовірної інформації про такий товар.

Штрафи згідно із Законом «Про державне регулювання виробництва
і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів»

Відповідальність за порушення законодавства у сфері виробництва і торгівлі спиртом, алкогольними напоями і тютюновими виробами передбачено у ст. 17 Закону № 481/95-ВР. Держспоживстандарт може самостійно застосовувати фінансові санкції за ст. 17 Закону № 481/95-ВР у випадку:

– оптової та роздрібної торгівлі алкогольними напоями і тютюновими виробами без наявності завіреної постачальником копії сертифіката відповідності – 200 % вартості отриманої для реалізації партії товарів, але не менше 1700 грн. (абзац шостий частини другої ст. 17)*;

– порушення вимог ст. 15-3 цього Закону – 1700 грн., а у разі повторного протягом року порушення – 3400 грн. (абзац восьмий частини другої ст. 17).

Згідно зі ст. 15-3 Закону № 481/95-ВР заборонено продаж алкогольних напоїв і тютюнових виробів**:

– особам, які не досягли 18 років;

– у приміщеннях і на території навчальних закладів та закладів охорони здоров’я;

– у приміщеннях спеціалізованих торговельних організацій, які здійснюють торгівлю товарами дитячого асортименту або спортивними товарами, а також у відповідних відділах (секціях) універсальних торговельних організацій;

– у місцях проведення спортивних змагань;

– в інших місцях, зазначених органами місцевого самоврядування;

– із торговельних автоматів;

– у відділах самообслуговування (крім тютюнових виробів у блоках та алкогольних напоїв);

– поштучно (для тютюнових виробів, крім сигар);

– із рук та в не призначених для цього місцях торгівлі;

– товарів дитячого асортименту, що імітують тютюнові вироби.

Ці обмеження покладено в основу «підконтрольних» Держспоживстандарту:

– Правил роздрібної торгівлі алкогольними напоями, затверджених постановою КМ України від 30.07.96 р. № 854, зі змінами та доповненнями;

– Правил роздрібної торгівлі тютюновими виробами, затверджених постановою КМ України від 24.07.2002 р. № 218, зі змінами та доповненнями;

У п. 7 Порядку № 790 зазначено, що органи, які виявили порушення у сфері виробництва та обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв і тютюнових виробів, зобов’язані повідомити про ці порушення орган, що видав ліцензію на проведення зазначеного виду діяльності, – Департамент з питань адміністрування акцизного збору та контролю за виробництвом і обігом підакцизних товарів ДПА або його регіональні управління та їх територіальні підрозділи. Саме повідомити, а не передати до цього органу складений акт перевірки.

Штрафи згідно із Законом про рекламу

Згідно з п. 1 ст. 26 Закону про рекламу контроль за дотриманням законодавства про рекламу здійснюють у межах своїх повноважень:

– Держспоживстандарт – щодо захисту прав споживачів;

– Антимонопольний комітет України – стосовно дотримання законодавства про захист економічної конкуренції;

Справи про порушення законодавства про рекламу розглядаються на підставі подань державних органів та громадських організацій, із власної ініціативи Держспоживстандарту і його територіальних органів та на підставі звернень заявників. Як правило, перевірка дотримання законодавства про рекламу провадиться із власної ініціативи Держспоживстандарту, при виявленні рекламних матеріалів, виконаних або розміщених із порушеннями норм Закону про рекламу. Але справу про порушення законодавства про рекламу може бути відкрито і під час «звичайної» перевірки СПД. Найтиповіші порушення:

– відсутність у СПД дозвільних документів на розміщення реклами;

– розміщення реклами не українською мовою;

– розміщення реклами алкогольних напоїв і тютюнових виробів біля дитячих, освітніх та лікувальних установ.

При перевірці виконання законодавства про рекламу під час планової (або позапланової, за заявами громадян) перевірки суб’єкта господарювання часто виявляють рекламу знижок, які фактично не надаються.

У п. 7 ст. 8 Закону про рекламу зазначено, що розміщення інформації про виробника товару і/або товар у місцях, де цей товар реалізується чи надається споживачу, не вважається рекламою. Під товаром у Законі про рекламу розуміється будь-який предмет господарського застосування, в тому числі продукція, роботи, послуги, цінні папери, об’єкти права інтелектуальної власності. Положення Закону про рекламу в цьому випадку не застосовуються, але набувають чинності норми ст. 23 Закону про захист прав споживачів. За недостовірну інформацію про товар (послугу) передбачено штраф у розмірі 30 % від купівельної вартості товару. При виборі рекламних матеріалів для прикрашування торговельного залу слід бути уважним.

Не є рекламою і вивіска з найменуванням продавця (виконавця робіт, послуг). У пункті 3 ст. 19 Закону про захист прав споживачів зазначено, що продавець (виконавець) зобов’язаний надати покупцю достовірну і доступну інформацію про найменування, режим роботи і приналежність свого підприємства.

Згідно з п. 1 частини 2 ст. 27 Закону про рекламу відповідальність за порушення Закону про рекламу несуть рекламодавці, винні у:

– замовленні реклами продукції, виробництво і/або обіг якої заборонено законом;

– наданні недостовірної інформації виробнику реклами, необхідної для виробництва реклами;

– замовленні розповсюдження реклами, забороненої законом;

– недотриманні встановлених законом вимог щодо змісту реклами;

– порушенні порядку розповсюдження реклами, якщо реклама розповсюджується ними самостійно.

За перелічені порушення рекламодавці несуть відповідальність у розмірі п’ятикратної вартості розповсюдженої реклами. Повторне вчинення зазначених порушень протягом року тягне за собою накладення штрафу в подвійному порівняно з передбаченим за ці порушення розмірі. Вартість розповсюдженої реклами визначається виходячи з її договірної (контрактної) вартості без урахування суми внесених (нарахованих) податків, зборів (обов’язкових платежів), тобто без ПДВ і податку на рекламу.

Порядок сплати і порядок оскарження штрафів

____________
¹ Звернення зі стягненням до суду – через 30 днів після вручення рішення.

Нижче наведено пояснення до таблиці.

Адмінштраф

Порядок оскарження адміністративного штрафу наведено у главі 24 КУпАП, процедуру виконання постанови про адміністративне покарання – у главах 25 і 27 КУпАП. Зупинимося на основних положеннях КУпАП стосовно адміністративних штрафів, що накладаються органами Держспоживстандарту.

Згідно зі ст. 288 КУпАП постанову у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено до вищого за рівнем органу (вищої за рівнем посадової особи) або до районного суду, рішення якого є остаточним.

У Держспоживстандарту – дворівнева структура, скарги на рішення територіальних управлінь потрібно подавати до Києва. Строк – 10 днів із дня винесення постанови. Згідно зі ст. 291 КУпАП подання скарги (до вищого за рівнем органу або до суду) призупиняє виконання постанови у справі про адміністративне правопорушення до розгляду скарги.

Згідно зі ст. 307 КУпАП штраф має бути сплачено порушником не пізніше 15 днів від дня вручення йому постанови про накладення штрафу, а в разі оскарження постанови – не пізніше ніж через 15 днів від дня повідомлення про відмову в задоволенні скарги.

Віднесення суми адміністративного штрафу, накладеного на посадову особу, за рахунок підприємства (установи), заборонено. Але за заявою порушника адмінштраф може бути утримано з його заробітної плати і перераховано до бюджету бухгалтерією підприємства.

Штраф за порушення норм Закону про захист прав споживачів

Стягнення за порушення прав споживачів накладаються згідно з Положенням про порядок накладення та стягнення штрафів за порушення законодавства про захист прав споживачів, затвердженим постановою КМ України від 17.08.2002 р. № 1177 (далі – Положення № 1177). Рішення про накладення штрафів приймають на підставі акта перевірки голова Держспоживстандарту, його заступники, начальники територіальних органів Держспоживстандарту та їх заступники.

Як і у справах про адміністративні правопорушення, питання про накладення штрафу за порушення норм ст. 23 Закону про захист прав споживачів може бути розглянуто без участі правопорушника, якщо він був завчасно повідомлений, але не подав клопотання про відкладення розгляду справи. Постанова про накладення штрафу в триденний строк направляється порушнику. Суб’єкт господарської діяльності зобов’язаний перерахувати штраф до держбюджету в 15-денний строк після отримання постанови, про що протягом трьох днів письмово повідомляє орган, який наклав штраф, із додаванням копії платіжного доручення про перерахування штрафу до держбюджету. Тому управління Держспоживстандарту очікує 18 днів із моменту вручення постанови про накладення штрафу і після закінчення цього строку починає процедуру його примусового стягнення. 5 грудня 2003 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до статті 23 Закону України «Про захист прав споживачів» від 18.11.2003 р. № 1252-IV. Статтю 23 доповнено частиною четвертою: у разі невиконання в добровільному порядку рішень органів Держспоживстандарту їх примусове виконання здійснюється державною виконавчою службою.

Постанову про накладення штрафу за порушення норм Закону про захист прав споживачів може бути оскаржено у вищому за рівнем органі Держспоживстандарту або в господарському суді. Подання скарги до вищого за рівнем органу або суду не призупиняє строк сплати штрафу. Але Держспоживстандарт, як правило, цим не зловживає і при отриманні повідомлення про оскарження рішення сам призупиняє виконання стягнення. У п. 7 Положення № 1177 зазначено, що постанова про накладення штрафу не підлягає виконанню, якщо її не було звернено до виконання протягом одного року. Отже, в органів Держспоживстандарту є один рік для врегулювання спорів щодо винесеного рішення.

Штраф згідно із Законом № 481/95-ВР

Порядок застосування фінансових санкцій, передбачених статтею 17 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв і тютюнових виробів» затверджено постановою КМ України від 02.06.2003 р. № 790 (далі – Порядок № 790). Згідно з п. 6 цього Порядку рішення про застосування фінансових санкцій приймаються керівником органу Держспоживстандарту в межах компетенції цього комітету, визначених законодавством. Питання про застосування санкцій може розглядатися за участі порушника на його вимогу або на вимогу органу, що прийняв рішення про їх застосування.

Строк сплати фінансових санкцій, що накладаються за ст. 17 Закону № 481/95-ВР, – 15 днів. Згідно з п. 10 Порядку № 790 при невиконанні СПД рішення про застосування фінансових санкцій протягом 30 днів після його отримання сума санкцій стягується на підставі рішення суду. Рішення вважається виконаним і знімається з контролю після надання копії платіжного доручення про перерахування штрафу до бюджету.

Згідно зі ст. 17 Закону № 481/95-ВР дії органів, які мають право контролю за реалізацією норм цього Закону, можуть бути оскаржені в місячний строк у судовому порядку. Оскарженню до вищих за рівнем інстанцій рішення не підлягає. У випадку оскарження строк сплати санкцій не призупиняється.

Штраф згідно із Законом про рекламу

Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про рекламу,*** затверджений постановою КМ України від 08.09.97 р. № 997, зі змінами та доповненнями, не повністю відповідає Закону про рекламу в його останній редакції, введеній Законом від 11.07.2003 р. № 1121-IV. У Прикінцевих положеннях Закону про рекламу Кабінету Міністрів України приписано до 1 січня 2004 року привести свої нормативно-правові акти у відповідність до цього Закону. Отже, в найближчий місяць цей Порядок має бути змінено. При складанні таблиці ми керувалися переважно положеннями Закону про рекламу. Так, згідно зі ст. 11 глави 27 цього Закону рішення у справах про порушення законодавства про рекламу може бути оскаржено в суді, хоча Порядок, поряд із судовим оскарженням передбачає й оскарження в Держспоживстандарті.

Щиро дякуємо начальнику Харківського обласного управління у справах захисту прав споживачів Держспоживстандарту Леоніду Тимофійовичу Щербині та працівникам Управління за допомогу
в підготовці цієї статті.

«Податки та бухгалтерський облік», 25 грудня 2003 р., № 103 (661), с. 41